Комунікації на полі. Підтримка і організація гри

Що мені не подобається під час дитячих та юнацьких матчів в Україні це надто активний вплив на гру голосом збоку тренера. Головні проблеми тут в тому, що молоді гравці а) не вчаться комунікувати на полі б) не вчаться грати у футбол, бо просто слідують настановам тренера або навпаки, свідомо діють всупереч настановам.

В цій статті розглянемо комунікації гравців на полі як засіб підтримки та організації гри. Я вкажу лише кілька аспектів, на які варто звернути увагу, бо кожен тренер здатен самостійно вибудувати потрібний процес.

Комунцікації в футболі

Читаємо визначення комунікації з Wikipedia:
Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Дозволю собі очевидне виправлення цього визначення, бо метою комунікацій на полі є не передавання та отримання інформації, а певна дія гравця або групи гравців, яка призведе до рішення тієї чи іншої ситуації на полі в найбільш оптимальний спосіб з ефективним результатом.
Футбол командна гра, до того ж складна. Скільки б тренер не відпрцьовував групових командних дій, але для їх виконання гравці мають комунікувати на полі. Причин для цього багато і одна з них, це різномайіття ситуацій. Тож комунікації така ж необхідна частина гри, як тактико-технічні дії, фізична форма чи психологично-емоційний стан.

Чим краще команда комунікує, ти ефективніше індивідуальні та групові дії гравців, а отже вище вірогідність позитивного результату для команди.

Таким чином, тренери мають вчити комунікувати, розвивати це вміння та „ставити” певний рівень комунікацій.

Від чого залежить ефективність комунікацій?

Очевидно, що рівень ефективності комунікацій залежить від того, чи працює над цим команда, як вона працює і яка роль тренера.

Також дуже важливо в наскільки організований футбол грає команда. Якщо це футбол рівня „виніс-зачепився-пройшов-навісив” чи „зустрів-дав по ахілам”, то тут особливо комунікації й не потрібні. Але більш складна організація гри, звісно, буде вимагати більше комунікацій.
Але є й глобальні питання комунікацій.

Перше глобальне питання це загальна культура суспільства чи спільноти. Надаль, не лише у нас, люди мають великі проблеми з комунікаціями, вмінням висловити думки, сприйняти думки, та щось зробити. В дитячо-юнацьких командах накладаються особливості стану перехідного віку, емоції, тощо. Але це притаманно і дорослим командам.

Друге глобальне питання, середовище в команді, на тренувальному полі, в грі. Нажаль і тут не завжди все гаразд. Багато тренерів ігнорують процес створення середовища та певної культури всередині колективу. Тому більшість гравців знаходяться під впливом зовнішніх факторів (відносини у родині, в школі, на вулиці). З особистих спостережень, якщо гравці слабко комунікують поза тренувальним майданчиком чи ігровим полем, вони слабко комунікують і під час гри. До того ж, навіть ці слабкі комунікації неефективні, можуть бути образливими, тощо.

Треттє глобальне питання, це вже, власне, тренер. Коли в Фінляндії розпочинали реформу дитячо-юнацького футболу, то одним з пунктів був перегляд ролі та статуса тренера. Нажаль, в Україні, статус тренерів дитячих команд часто оцінюється як низький. Невелика зарплатня в державних установах не сприяє, як і необхідність підробляти. Але питання не лише в грошах. В нашому суспільстві прийнято дуже чітко ділити людей на „успішних” та „невдах”. І це треба виправляти.
Також сам тренер має вміти комунікувати, правильно доносити свої думки без застосування принципа „я старший -  я знаю”. Багато у чому це питання перетинається зі створенням певного середовища.
В цілому, це все питання культури і це дуже велика тема для розмови. В межах цієї статті варто зазначити, що тренер має будувати ефективні комунцікації з командою і в команді за рахунок створення відповідного середовища та культури відносин.

Хто має бути лідером комунікацій на полі

Очевидно, що комунікації на полі не означає розмови по тій чи інший ситуації в процесі гри. Головна мета комунікацій це ефективневиконання індивідуальної чи колективної дії. Що таке ефективне виконання? Вчасне виконання з позитивним виходом з ігровою ситуації. Наприклад, організація пресингу, перехід до швидкої атаки, виправлення позиційної помилки за рахунок дій гравця на підстраховці, тощо.

В процесі організації комунікацій на полі важливо розуміти хто є основним джерелом комунікацій. Логично і очевидно що це має бути центральний півзахисник оборонного плану (в деяких випадках, центральний захисник, особливо в грі молодших вікових груп).

Чому саме гравець середини поля? Це виходить з позиції, адже можна бачити все поле. До того ж, центральний півзахисник це часто „мозковий” центр команди. Тобто у нього має бути високий футбольний інтелект, вміння сканувати простір, розуміння просторової геометрії гри і т.п. Але ситуативно джерелом комунікацій може бути центральний захисник (вирівнювання захисної лінії, керування захисниками та півзахисниками у захисті без м’яча). Також це може бути голкипер, наприклад, під час кутових та вільних ударів по воротах. Це може бути нападник, який виступає тригером пресинга.

Слід розуміти, що комунікації на полі мають бути не лише голосом, але з допомогою жестів та дій. Якщо нападник пійшов пресингувати певного гравця лінії захисту суперника, то всі мають розуміти, що це початко організованого пресингу і виконати дії без голосових комунікацій, окрім випадків, коли центральний півзахисник, керуючи організаціє гри, може відмовитися від пресингу (втома, неефективність у данній ігровій ситуації, тощо).

Тут ми бачимо ще один важливий аспект комунікацій. Це відповідальність за ту чи іншу дію гравця чи групи гравців. Тобто це не просто крикнув „Зустрінь його”, а й розуміння, що гравець залишає свою зону чи руйнує захисну лінію і відкриває простір. Тобто це ризики.
Але в дитячо-юнацькому футболі тренер має давати гравцям можливість принимати рішення, бо вони не є футболістами. Вони лише вчаться і тому мають діяти не за схемою, а з розумінням ситуації. Тут я дозволю собі дещо відійти від теми і покритикувати деяких тренерів. Саме тому в Україні брак якісних центральних півзахисників. Попитом користуються лише наші вінгери, бо технічні та швидко біжать (часто теж без розуміння).

Як можна бачити, все не просто (але футбол це складна гра)і тренер має визначати тих, хто буде відповідати за комунікації. Окрім всього такі гравці мають бути лідерами у певному сенсі. Ле ми всі знаємо й складнозі, такі як неформальне лідерство, наприклад. Або, хороший футболіст не завжди є хорошим лідером, за яким товарищі по команді йдуть. Але це, знов, питання культури та середовища. А також, організації комунікацій під час тренування, наприклад, чи комунікації поза полем. В дорослих, професійних командах, ми можемо часто бачити певні комунікативні ігри, коли всі гравці команди можуть „розкритися”, а комунікації покращуються. Наприклад, в деяких командах є традиція співів від новачків перед гравцями та тренерами під час обіду. Це дозволяє новачку розкитися, а іншим прийняти новачка у склад, але, головне, це дає повштовх до двосторонніх комунікацій.

Організація комунікацій на полі

Отже, тепер можемо перейти до організації комунікацій на полі.

Розуміння

Все починається з розуміння ситуації на полі. Добре, коли ситуація нескладна і достатньо крикнути „Ззаду!” або „Сам!”. Але навіть такі ситуації не завжди такі прості, як здається. Гравець, який отримує м’яч, а ззаду на нього набігає суперник, не завжди розуміє, що йому роити і як діяти далі. Ну добре, зрозуміло, що ззаду хтось несеться, а далі вже купа варіантів. Можна пасом „Загнати” іншого гравця своєї команди, а невдалий пас взагалі може призвести до швидкої атаки. Вибити в аут? Теж не завжди краща ідея.
Тому той, хто комунікує, має бачити ситуацію ширше, ніж просто „там хтось в спину біжить”. Очевидно, що хтось має відкритися, хтось зайняти вже іншу позицію. І тут ми розуміємо, що це вже не лише про комунікації, але й інші аспекти підготовки, передусім, це вже групові тактичні дії.
Проте, повернемося до розуміння. Отже, тепер очевидно, чому це центральний півзахисник. В нього гарна позиція. Він має постійно сканувати поле, бачити партнерів, суперника і м’яч. Тобто, бачення поля є важливим. Наступний крок, це розуміння. Без бачення немає розуміння, але має бути і швикий аналіз ситуації та вибір того чи іншого варіанта. При чому, „керуючий” не обов’язково має розраховувати ситуацію як в шахах, на кілька кроків уперед. Часто достатньо „розрулити” ситуація і покластися на подальшу ініціативу від партнерів. Адже не завжди зрозуміло чим закінчиться той чи інший епізод. Можна не відібрати м’яч, чи партнер зробить неточний пас.

Вибір позиції, рух та зупинка

Граівець, який керує комунікаціями, звісно не є чисто „менеджером” на полі. Він такий самий гравець, який виконує певні функції. Але в процесі виконання функцій він не має випадати з процесу організації комунікацій.
Позиціонування, тобто, вибір позиції, має бути дуже важливим компонентом у дії гравця, який керує комунікаціями. Він має зайняти таку позицію, яка дозволить йому оцінити всі можливі варіанти розвитку ситуації та подати відповідні сигнали. Як то кажуть, він має „читати гру”. А для цього має займати позицію, як правило, ближче до середньої зони поля і між лініями захисту/атаки. Звісно, такий гравець буде зміщуватися від середньої зони в тих чи інших ситуаціях, але він має сканувати й „сліпу зону”.

Також такий гравець має розуміти, коли він має почати рух чи, навпаки, де зупинитися. Мова не лише про вертикальну лінію поля, але й поперечну.
Рух такого гравця по вертикальній лінії поля також визначає як буде рухатися лінія захисту. Як правило, такі гравці грають над центральними захисниками, але достатньо щільно. У більшості випадків лише ситуативно вони можуть сідати „глибше”, або „йти вище”.

Від себе додам. Такі гравці, окрім певних ситуацій, весь час мають залишатися „інсайд”, тобто ближче до середини, ніж ігрова ситуація, яка розвивається флангом. В дитячих кмандах, дуже часто, гравець середини поля йде на фланг, щоб „допомогти” партнерам затиснути там гравця з команди суперника і відібрати м’яч. Від таких речей слід відувувати у віці 9-10 років, коли дитина переходить з рівня „м’яч” на рівень „партнери по команді”. Тобто дитина має позиціонуватися не лише „по м’ячу”, але й з врахуванням того, що робять інші гравці команди та де вони знаходяться.

Розуміння таймінгу

Не став перекладати „таймінг” як „вибір часу”, бо це не зовсім правильне тлумачення.
Таймінг в футболі складається з вибору правильної позиції для подальших дій, вибору правильного часу, коли дію треба зробити, та вибору правильної швидкості для дії.

Гравець, який керує комунікаціями, має чітко розуміти таймінг, вчасність та можливість виконання тієї чи іншої дії.
Таймінг важливий не лише в атаці, коли гравець, керуючий комунікаціями, дає команду вінгеру, коли набирати та дає відповідний пас. Тамінг важливий і в обороні. Дуже важливо оцінити, коли фланговий захисник має вступти в відбір чи зблизитися з атакувальним вінгером суперника. Якщо зробити це невчасно, то звільнена зона не буде закрита і вінгер суперника використає ситуацію на свою користь.

Тобто, в цілому, таймінг важливий для ініціювання тих чи інших змін: початок швидкої атаки, перехід до тих чи інших дій в обороні, переведення м’яча у лінію захисту з метою його збереження.

Комунікації

Комунікаці, власне, мають два основних види. Одні розраховані для динамічних ситуацій. Тут команда повинна мати розроблену систему швидких комунікацій типу „Спина!”, що означає гравець ззаду. Але це має бути і сигналом для певного гравця відкритися або змінити позицію, щоб увести опекуна і дати більше простору для гравця, який під пресингом. Сюди ж можна додати й жести.
Але комунікації не мають завершуватися лише певними епізодами та ситуаціями. На полі гравець, що займається організацією комунікацій має постоянно підтримувати контакт з партнерами. Наприклад, центральнийзахисник має весь час нагадувати партнерам про „лінію”. Центральний півзахисник може корегувати дії партнерів, наприклад, комусь радити грати вище або щільніше з суперником. Таким чином команда може адаптуватися до структури суперника і більш ефективно викоритовувати її слабкості чи нівелювати сильні сторони.

Окрім комунікацій на полі мають розвиватися і комунікації поза полем. Гравці мають аналізувати гру, ділитися висновками по ній, пояснювати ті чи інші свої дії та чого вони очікували від партнерів. Це не має бути спір чи дискусія (хоча на практиці це часто кртика та претензії), тому варто, щоб тренер виступав „модератором”, або шукав інших способів „знижувати градус дискусій”. В цілому, тут основне завдання відпрацювати комунікації з прицілом на підвищення ефективності дій на полі.

Висновки

Комунікації це необхідна частина футболу. Тому тренери мають працювати з комунікаціями і не лише під час матчів, але й під час тренувань. Багато вправ на групові тактичні дії чудова можливість побачити, як гравці комунікують. На практиці, нажаль, хіба що під час матчів від тренерів можна почути „Не мовчимо, розмовляємо!” Такий підхід навряд чи сприяє розвитку комунікацій.

Щоб розвивати комунікації тренер не має обмежуватися лише ігровим чи тренувальним полем. Комунікації в роздягальні, обмін думками під час розборів матчу, та підвищення загального рівня культури спілкування між гравцями теж мають бути у сфері відповідальності тренера. Це складно, але футбол теж ускладнюється. Якщо тренери хочуть виховувати конкурентоспроможних гравців, які будуть користуватися попитом і в Європі, вони мають працювати над комунікаціями.